Жак (Яков) Шапиро (фр. Jacques Chapiro) — талантливый представитель Парижской школы, французский художник еврейского происхождения, родившийся в Латвии и учившийся в Украине. Живописец, график, автор гобеленов, а также чрезвычайно интересных мемуаров.
«В разноликих картинах художника не найдешь стилевого единства: как и многие из его коллег, находившихся в постоянных поисках собственного художественного языка, он успел отдать дань кубизму, фовизму, примитивизму и остальным «-измам», ни к одному из них не склоняясь навсегда. В некоторых его полотнах прочитываются шагаловские мотивы, в других становится очевидным влияние близкого друга Хаима Сутина, художественный почерк которого проступает и в «волнообразных» пейзажах Шапиро, и во взрывной хроматической гамме кровавых гладиолусов, и в натюрмортах с мясными тушами, птицами, рыбами, подвешенными кроликами.
Но отголоски творчества мэтров не заслонили в полотнах Жака Шапиро его фантазии. Нет в них и сумеречной трагичности, — несмотря на всю экспрессивность, они более спокойны и лиричны. Работая практически во всех жанрах (портрет, интерьер, пейзаж, натюрморт), Шапиро создавал собственный яркий и неповторимый живописный мир, населенный завсегдатаями парижских кафе, садовниками, музами-натурщицами, детьми, клошарами...
Еврейское происхождение и полученное в детстве традиционное образование послужили источником живописных рефлексий Шапиро на тему иудаики. Серией картин с изображением раввинов, хасидов, прихожан синагог, религиозных обрядов он открыто заявлял о своей причастности к еврейской культуре, фольклору, хасидизму» (Лариса Вульфина).
«Острый взгляд этого мастера улавливает малейшие эмоции, а его рука сразу же легко и поэтично изображает их, нанося энергичные круговые мазки. Его мир волнистый, текучий, цветной и живой. Его способность к наблюдению неизмерима. Его стиль особенный.
Он был вдохновенной личностью, которая не испытывает острой потребности в признании, а живет исключительно своей живописью» (Сильви Бюиссон).
Жак (Яків) Шапіро (фр. Jacques Chapiro) — талановитий представник Паризької школи, французький художник єврейського походження, що народився у Латвії і навчався в Україні. Живописець, графік, автор гобеленів, а також надзвичайно цікавих мемуарів.
"У різноликих картинах художника не знайдеш стильової єдності: як і багато хто з його колег, що перебували у постійних пошуках власної художньої мови, він устиг віддати данину кубізму, фовізму, примітивізму й решті "-ізмів", до жодного з них не прихиляючись назавжди. У деяких його полотнах прочитуються шагалівські мотиви, в інших стає очевидним вплив близького друга Хаїма Сутіна, мистецький почерк якого проступає і в "хвилеподібних" пейзажах Шапіро, і у вибуховій хроматичній гамі кривавих гладіолусів, і в натюрмортах з м`ясними тушами, птицями, рибами, підвішеними кроликами.
Та відголоски творчості метрів не затулили в полотнах Жака Шапіро його фантазії. Немає в них і сутінської трагічності, - попри всю експресивність, вони спокійніші та ліричніші. Працюючи практично в усіх жанрах (портрет, інтер`єр, пейзаж, натюрморт), Шапіро створював власний яскравий і неповторний живописний світ, населений завсідниками паризьких кафе, садівниками, музами-натурницями, дітьми, клошарами...
Єврейське походження та здобута в дитинстві традиційна освіта послужили джерелом живописних рефлексій Шапіро на тему юдаїки. Серією картин із зображенням рабинів, хасидів, прихожан синагог, релігійних обрядів він відкрито заявляв про свою причетність до єврейської культури, фольклору, хасидизму" (Лариса Вульфіна).
"Гострий погляд цього майстра вловлює найменші емоції, а його рука одразу ж легко та поетично змальовує їх, наносячи енергійні кругові мазки. Його світ хвилястий, плинний, кольоровий та живий. Його здатність до спостереження незмірна. Його стиль особливий.
Він був натхненною особистістю, що не відчуває гострої потреби визнання, а живе виключно своїм живописом" (Сільві Бюїссон).
Jacques (Yakov) Chapiro (in english — Zhak Shapiro) was a talented representative of the Paris School, a French artist of Jewish descent, born in Latvia and educated in Ukraine. He is a painter, graphic artist, author of tapestries, as well as extremely interesting memoirs.
“In the artist's diverse paintings, you will not find a stylistic unity: like many of his colleagues who were constantly searching for their own artistic language, he managed to pay tribute to cubism, fauvism, primitivism and other “-isms”, without permanently adhering to any of them. In some of his paintings one can read Shahalian motifs, in others the influence of his close friend Khaim Sutin becomes evident, whose artistic style is evident in Chapiro's “wave-like” landscapes, in the explosive chromatic range of bloody gladioli, and in still lifes with meat carcasses, birds, fish, and suspended rabbits.
But the echoes of the masters' work did not obscure Jacques Chapiro's fantasies in his paintings. There is no twilight tragedy in them either - despite all the expressiveness, they are calmer and more lyrical. Working in almost all genres (portrait, interior, landscape, still life), Chapiro created his own bright and unique pictorial world, inhabited by regulars of Parisian cafes, gardeners, model muses, children, cloches...
His Jewish background and traditional education in childhood served as a source of Сhapiro's pictorial reflections on Judaica. Through a series of paintings depicting rabbis, Hasidim, synagogue worshipers, and religious rituals, he openly declared his involvement in Jewish culture, folklore, and Hasidism” (Larysa Vulfina).
“The sharp eye of this master catches the slightest emotions, and his hand immediately depicts them easily and poetically, applying energetic circular strokes. His world is wavy, fluid, colorful and alive. His ability to observe is immeasurable. His style is special.
He was an inspired personality who did not feel an urgent need for recognition, but lived exclusively for his painting” (Silvie Buisson).
Художник работал в живописных и графических техниках, экспериментируя в таких стилистических направлениях, как реализм, импрессионизм, кубизм, фовизм, примитивизм, экспрессионизм, но в результате сформировал свою неповторимую, хорошо узнаваемую стилистику.
Художник працював у живописних та графічних техніках, експериментуючи у таких стилістичних напрямах, як реалізм, імпресіонізм, кубізм, фовізм, примітивізм, експресіонізм, але врешті сформував свою неповторну, добре впізнавану стилістику.
The artist worked in painting and graphic techniques, experimenting in such stylistic directions as realism, impressionism, cubism, fauvism, primitivism, expressionism, but eventually formed his own unique, well-recognizable style.
Яков Шапиро родился 13 июня 1897 года в Двинске - уездном городе Витебской губернии (сейчас Даугавпилс, Латвия) в семье резчика по дереву Авраама Шапиро. Получил традиционное религиозное образование.
В 1915 году начал обучение в харьковской художественной школе, в 1919 году продолжил обучение в художественной школе в Киеве.
В 1920-е гг. уже руководил рисовальной школой в Екатеринославе (ныне Днепр), впоследствии — детской художественной школой в Петрограде. Занимался сценографией в питерских и московских театрах, оформлял спектакли К. Станиславского, В. Мейерхольда, Е. Вахтангова.
В 1925 году, стремясь к свободе и успеху, разорвал связи с новой Россией и уехал в Париж.
Как и другие художники-эмигранты, начал арендовать студию в легендарном «Улее» («La Ruche»).
«С пребыванием в «Улее» связаны пять непростых лет жизни художника. Яков, ставший во Франции Жаком, много трудился, неутомимо рисовал, одновременно изучая в залах Лувра творчество великих мастеров» (Лариса Вульфина).
В 1920-30-х годах в «Улее» жили и работали Модильяни, Пикассо, Шагал, Сутин, Леже, Архипенко. Все они образовывали так называемую Парижскую школу — так обозначали всех новых иностранных художников, которые принимали активное участие в художественной жизни Парижа в те времена.
Яков Шапиро прожил в этом сообществе 5 лет (1925-1930) и создал свои лучшие работы. Познакомился с Сергеем Дягилевым, и во второй половине 20-х годов выполнил декорации для спектаклей труппы «Русский балет Дягилева». Вел активную выставочную деятельность.
В 1937 г. принял участие в работе созданной в Париже Ассоциации еврейских художников, куда входили также его друзья Марк Шагал и Мане-Кац.
С началом Второй мировой войны, спасаясь от нацистских преследований, Жак Шапиро был вынужден покинуть Париж и провести время немецкой оккупации, скрываясь в маленьких городках на юге Франции. После освобождения Франции совершил путешествие в Италию, а затем вернулся в Париж.
«К тому времени сформируется его узнаваемый стиль, в котором полистилистика раннего парижского периода уступит место оригинальной декоративной манере, немного наивным, почти сказочным образам и просветленной палитре с пронзительно-звонким звучанием бирюзового и голубого» (Лариса Вульфина).
По возвращении в Париж открыл собственную художественную школу. 1949 г. выполнил четыре литографии к изданным в Париже «Избранным стихам» Довида Кнута.
Устроил персональные выставки в Париже (1946-1949) и Лондоне (1950), издал книгу мемуаров «La Ruche» о жизни сквота художников (1960).
«La Ruche» »мгновенно превратится в бестселлер. Пройдет еще шесть лет, и художник примет участие в создании Комитета по сохранению «Улья»... «Улей» был возвращен художникам и включен в реестр исторических памятников.
Эпиграфом к своим мемуарам Шапиро выбрал известную фразу Шагала: «В «Улье» либо умирали, либо становились знаменитыми».
Эти слова оказались пророческими и по отношению к самому автору книги, который выжил в борьбе с Парижем и дал художественному миру столько замечательных портретов, пейзажей, натюрмортов...» (Лариса Вульфина).
Жак Шапиро умер 11 декабря 1972 г. в Париже и был похоронен на кладбище Баньйо.
Его работы представлены в Национальном музее современного искусства в Париже, Художественном музее Чикаго, Иерусалимском музее Израиля, а также во многочисленных частных коллекциях Европы и США.
Выставки
2013 г. в Национальном художественном музее Украины в Киеве состоялась масштабная выставка Жака Шапиро.
В экспозиции были представлены 60 графических и живописных произведений художника, предоставленных частными коллекционерами, а также фотоматериалы, проиллюстрировавшие жизнь выдающегося живописца.
Выставочную деятельность художник начал с 20-х годов ХХ века.
С 1926 г. Жак Шапиро стал экспонентом Осеннего салона, Салона Тюильри, Салона Независимых. Его работы можно было увидеть в многочисленных парижских галереях.
В 1930 г. состоялась его персональная выставка в галерее «Kleinman», а в 1936 - в известной галерее «Bonaparte».
Художник участвовал в групповых выставках в галереях «d`Alignan» (1931) и «Zak» (1936).
В послевоенные годы состоялись его персональные выставки в «Galerie de l'Élysée»(1946), галерее «Katia Granoff» (1953, 1960), художник принял участие в выставках, организованных Союзом русских патриотов (1945, 1946) и комитетом «Франция — СССР» (1945), его работы демонстрировались на выставках «Художники — свидетели своего времени» (парижский Музей современного искусства, 1951) и «Русские художники Парижской школы» (Дом французской мысли, 1961), а также в Лондоне (1950).
Яків Шапіро народився 13 червня 1897 року в Двінську — повітовому місті Вітебської губернії (зараз Даугавпілс, Латвія) в родині різьбяра по дереву Авраама Шапіро. Отримав традиційну релігійну освіту.
У 1915 році почав навчання у харківській художній школі, у 1919 році продовжив навчання в художній школі в Києві.
У 1920-і рр. вже керував рисувальною школою в Катеринославі (нині Дніпро), згодом — дитячою художньою школою у Петрограді. Займався сценографією у пітерських та московських театрах, оформляв вистави К. Станіславського, В. Мейєрхольда, Є. Вахтангова.
1925 року, прагнучи свободи та успіху, розірвав зв`язки з новою Росією і поїхав до Парижа.
Як і інші художники-емігранти, почав орендувати студію у легендарному "Вулику" (“La Ruche”).
" Із перебуванням у "Вулику" пов`язані п`ять непростих років життя художника. Яків, що став у Франції Жаком, багато трудився, невтомно малював, водночас вивчаючи в залах Лувра творчість великих майстрів" (Лариса Вульфіна).
У 1920-30-х роках у "Вулику" жили та працювали Модільяні, Пікассо, Шагал, Сутін, Леже, Архипенко. Усі вони утворювали так звану Паризьку школу — так позначали усіх нових іноземних художників, які брали активну участь в мистецькому житті Парижа в ті часи. Яків Шапіро прожив в цьому співтоваристві 5 років (1925-1930) і створив свої найкращі роботи. Познайомився із Сергієм Дягілєвим, і у другій половині 20-х років виконав декорації для вистав трупи “Російський балет Дягілєва”. Вів активну виставкову діяльність.
У 1937 р. взяв участь у роботі створеної в Парижі Асоціації єврейських художників, куди входили також його друзі Марк Шагал і Мане-Кац.
З початком Другої світової війни, рятуючись від нацистських переслідувань, Жак Шапіро був змушений покинути Париж і провести час німецької окупації, ховаючись у маленьких містечках на півдні Франції. Після визволення Франції здійснив подорож до Італії, а потім повернувся до Парижа.
"На той час сформується його впізнаваний стиль, в якому полістилістика раннього паризького періоду поступиться місцем оригінальній декоративній манері, трохи наївним, майже казковим образам і просвітленій палітрі з пронизливо-дзвінким звучанням бірюзового та блакитного"(Лариса Вульфіна).
Після повернення до Парижа відкрив власну художню школу. 1949 р. виконав чотири літографії до виданих у Парижі "Вибраних віршів" Довида Кнута.
Влаштував персональні виставки в Парижі (1946-1949) і Лондоні (1950), видав книгу мемуарів "La Ruche" про життя сквоту художників (1960).
"La Ruche" "миттєво перетвориться на бестселер. Мине ще шість років, і художник візьме участь у створенні Комітету із збереження "Вулика"... "Вулик" було повернуто художникам і включено до реєстру історичних пам`яток.
Епіграфом до своїх мемуарів Шапіро обрав відому фразу Шагала: "У "Вулику" або помирали, або ставали знаменитими".
Ці слова виявилися пророчими і по відношенню до самого автора книги, який вижив у боротьбі з Парижем і дав мистецькому світові стільки чудових портретів, пейзажів, натюрмортів..." (Лариса Вульфіна).
Жак Шапіро помер 11 грудня 1972 р. у Парижі і був похований на кладовищі Баньйо.
Його роботи представлені у Національному музеї сучасного мистецтва в Парижі, Художньому музеї Чикаго, Єрусалимському музеї Ізраїлю, а також у численних приватних колекціях Європи та США.
Виставки
2013 р. у Національному художньому музеї України в Києві відбулася масштабна виставка Жака Шапіро. В експозиції були представлені 60 графічних та живописних творів художника, наданих приватними колекціонерами, а також фотоматеріали, що проілюстрували життя видатного живописця.
Художник розпочав виставкову діяльність із 20-х років ХХ ст.
З 1926 р. Жак Шапіро став експонентом Осіннього салону, Салону Тюїльрі, Салону Незалежних. Його роботи можна було побачити у численних паризьких галереях.
У 1930 р. відбулася його персональна виставка у галереї "Kleinman", а у 1936 — у відомій галереї "Bonaparte".
Художник брав участь у групових виставках у галереях "d`Alignan"(1931) і "Zak" (1936).
У повоєнні роки відбулися його персональні виставки в "Galerie de l'Élysée"(1946), галереї "Katia Granoff" (1953, 1960), художник взяв участь у виставках, організованих Союзом російських патріотів (1945, 1946) і комітетом "Франція — СРСР" (1945),
його роботи демонструвалися на виставках "Художники — свідки свого часу" (паризький Музей сучасного мистецтва, 1951) і "Російські художники Паризької школи" (Будинок французької думки, 1961), а також у Лондоні (1950).
Jacques Chapiro (Yakov Shapiro) was born on June 13, 1897, in Dvinsk, a district town in the Vitebsk province (now Daugavpils, Latvia), to a woodcarver named Avraham Shapiro. He received a traditional religious education.
In 1915, he began his studies at the Kharkiv Art School, and in 1919 he continued his studies at the Kyiv Art School.
In the 1920s, he was already running a drawing school in Katerynoslav (now Dnipro), and later a children's art school in Petrograd. He was engaged in scenic design in St. Petersburg and Moscow theaters, designed performances by Stanislavskii, Meyerhold, and Vakhtangov.
In 1925, seeking freedom and success, he severed ties with the new Russia and left for Paris.
Like other emigrant artists, he rented a studio in the legendary “La Ruche” (“The Hive”).
“Five difficult years of the artist's life are associated with his stay at “La Ruche” . Yakov, who became Jacques in France, worked hard, painted tirelessly, while studying the works of the great masters in the halls of the Louvre” (Larysa Vulfina).
In the 1920s and 30s, Modiliani, Pikasso, Shahal, Sutin, Lezhe, and Arkhypenko lived and worked in “La Ruche”. All of them formed the so-called Paris School, which was the name given to all new foreign artists who took an active part in the artistic life of Paris at that time. Jacques Chapiro lived in this community for 5 years (1925-1930) and created his best works. He met Sergei Diaghilev, and in the second half of the 20s he created scenery for the performances of the Diaghilev Russian Ballet. He was active in exhibitions.
In 1937, he took part in the work of the Association of Jewish Artists, which was created in Paris, including his friends Marc Shahal and Mane-Kats.
With the outbreak of World War II, fleeing nazi persecution, Jacques Chapiro was forced to leave Paris and spend the time of the German occupation hiding in small towns in the south of France. After the liberation of France, he traveled to Italy and then returned to Paris.
“By that time, his recognizable style would be formed, in which the polystylistics of the early Parisian period would give way to an original decorative manner, slightly naive, almost fairy-tale images, and an enlightened palette with a piercingly ringing sound of turquoise and blue” (Larysa Vulfina).
After returning to Paris, he opened his own art school. In 1949, he made four lithographs for the “Selected Poems” by Dovid Knut published in Paris.
He organized personal exhibitions in Paris (1946-1949) and London (1950), and published a book of memoirs, “La Ruche”, about the life of a squat of artists (1960).
“La Ruche” would become an instant bestseller. Six more years would pass, and the artist would take part in the creation of the Committee for the Preservation of the “Hive”... The “Hive” was returned to the artists and included in the register of historical monuments.
As an epigraph to his memoirs, Chapiro chose a famous phrase by Shagal: “In the Beehive one either died or became famous.”
These words turned out to be prophetic in relation to the author of the book himself, who survived the struggle against Paris and gave the art world so many wonderful portraits, landscapes, still lifes...” (Larysa Vulfina).
Jacques Chapiro died on December 11, 1972 in Paris and was buried in the Banyeux Cemetery.
His works are represented in the National Museum of Modern Art in Paris, the Art Museum of Chicago, the Jerusalem Museum of Israel, as well as in numerous private collections in Europe and the United States.
Exhibitions
2013, the National Art Museum of Ukraine in Kyiv hosted a large-scale exhibition of Jacques Chapiro. The exhibition featured 60 graphic and pictorial works by the artist, provided by private collectors, as well as photographic materials illustrating the life of the outstanding painter.
The artist started his exhibition activity since the 20s of the twentieth century.
From 1926, Jacques Chapiro became an exhibitor at the Salon d'Autumn, the Salon des Tuileries and the Salon des Indépendants. His works could be seen in numerous Parisian galleries.
In 1930 he had a solo exhibition at the Kleinman Gallery, and in 1936 at the famous Bonaparte Gallery.
The artist participated in group exhibitions at the “d`Alignan” (1931) and “Zak” (1936) galleries.
In the post-war years his personal exhibitions took place in “Galerie de l'Élysée” (1946), Katia Granoff Gallery (1953, 1960), the artist took part in exhibitions organized by the Union of russian patriots (1945, 1946) and the committee “France — USSR” (1945), His works were shown at the exhibitions “Artists — Witnesses of Their Time” (Paris Museum of Modern Art, 1951) and “Russian Artists of the Paris School” (Maison de la Thought Française, 1961), as well as in London (1950).
