Константин-Вадим Игнатов — видный украинский живописец, график, иллюстратор.
«Живопись XX века знает немало замечательных воплощений «другой реальности». Сильный и самобытный художник, Игнатов создал свою пластическую версию путешествия в невидимый мир, который живет в нас и вокруг нас» (искусствовед Анна Заварова).
Живопись Игнатова с элементами сюрреалистического гротеска, иронического абсурда — продолжение отечественного андеграунда 1960-х гг., отрицание тотальностей в жизни и искусстве, последовательная и одновременно артистическая их демифологизация.
Несмотря на то, что «тогдашнее искусство росло в вакууме, не хватало свежего воздуха, ... Константин-Вадим писал всегда то, что хотел. В этом — свобода его произведений» (Анна Заварова).
В его графике заметны стилевые свойства, характерные для сюрреализма, метафизической живописи итальянской школы, а также П. Пикассо, Х. Миро, Ф. Леже.
«Сюрреализм? С виду — очень даже. И не только из-за явных реминесценций Миро и Пикассо (но ни в коем случае — Дали)... Подлинный сюрреализм — стихия праздника, карнавала, даже, если угодно, цирка. Развлечения Игнатову, превращающему футболистов в акробатов, по-видимому, не чужды...
Он знает цену терпкой, емкой детали, там и сям всплывающей на необозримом пространстве выпущенного на волю парадокса...
Даже кошмары его неподдельно веселы, хотя и порождены, безусловно, «нашей Милой жизнью» (искусствовед и историк Олег Сидор-Гибелинда).
Искусство Константина-Вадима Игнатова — «о бессмысленности, неумолимой жестокости бытия. И его яркой, праздничной, легкой красоте.
Парадоксальность — неотъемлемое свойство игнатовской мысли и стержневой элемент его поэтики. Сущность парадокса — в игровой динамике смещений и сдвигов: с насиженных мест срываются понятия и значения, перемешиваются и сталкиваются различные смысловые уровни. Слово это делает легко, но изображению не так просто обрести свободу смысловых трансформаций. Оно стабильнее по своей сути, подчинено объединяющей власти плоскости-пространства. Отпуская его на волю, порывая с «мнимым» его постоянством ради подлинного — постоянства перемен и превращений, художник освобождает изображение от силы земного тяготения. В созданном им игровом пространстве персонажи и предметы, цветовые пятна и линии ведут себя на редкость раскованно: парят, летят, бегут, пляшут, легко, на ходу обмениваясь смыслами и значениями. Обнажается извечная символическая природа изображения. Неуловимой становится грань между живым и неживым, разумным и иррациональным, реальным и фантастическим, поэтическим и брутальным. Любой элемент картины многозначен и обратим. Всё, в сущности, превращено в пластический троп — композиция, цвет, свет, линия, фактура, сюжет, и даже сам миф. Как метафоры воспринимаются и сквозные мотивы живописи Игнатова: Игра, Музыка, Город, Персонаж, Цветы ...»(Анна Заварова).
Мирное сосуществование официальной заказной работы и творчества для себя и узкого круга единомышленников было едва ли не самой характерной чертой украинского неофициального искусства второй половины ХХ века (так, Валерий Ламах и Эрнест Котков значительную часть своего времени отдавали плакату, а затем монументально-декоративному искусству, Аким Левич — журналу «Малятко», Галина Севрук — керамическим сувенирам).
Константин-Вадим Игнатов около четверти века сотрудничал с издательством «Веселка» и проиллюстрировал более 100 книг, на которых росли поколения. Об этом — Олег-Сидор Гибелинда: «Лучшая часть моего детства прошла под лозунгом его книг!»
Среди книг, иллюстрированных Игнатовым, — «Сказки о добре и зле» Романа Чумака, «Рассказ о стеклянной ниточке» Паолы Утевской (1965), «Планета новогодних ёлок» Джанни Родари (1967), серия сказок народов мира, включавшая «Грузинские народные сказки» (1971), «Армянские народные сказки» (1977), «Сто умов. Алтайские народные сказки» (1982), «Волк и пастухи. Латышские народные сказки» (1983), «Вьетнамские народные сказки» (1984), «Чечено-ингушские народные сказки“ (1985). Именно иллюстрации художника способствовали их успеху. В них ему удалось создать удивительно убедительные образы сказочных персонажей, удачно сочетая линию, штрих и цветовые пятна.
Сотрудничая с Всеволодом Нестайко, проиллюстрировал его книги «Единица с обманом» (1976), «Пятерка с хвостиком» (1985), «Шкатулка с секретом, или Тайны квартиры номер семь» (1987), «Сказочные приключения Играйлика» (1994).
Как отметил О. Сидор-Гибелинда, "и сегодня его работы с блеском украшают обложки книг — например, «Феминизма» Соломии Павлычко».
«Фантазия его сюжетов совершенно не заангажирована социальными рамками и условностями. Он не боится критики, осуждения или непонимания. Он смел и дерзок в своих живописных высказываниях и определениях, не лишенных юмора, иронии, а иногда даже и сарказма.
Игнатов не просто художник, а художник — режиссер; он большой интеллектуал, оптимист, внимательный наблюдатель и постановщик, умеющий достаточно красноречиво вплетать в живописную плоть парадокс и абсурд жизни» (искусствовед Яна Плохих).
«... Игнатовский образ мира выразителен и близок далеко не всем. Поэзия абсурда, отстраненная иронией, усиленная гротеском, не может ни утешить, ни согреть... Она жесткая и правдивая. Это привлекает немногих. Но особенно ценным представляется то, что художник сумел счастливо объединить в своей работе побуждения, идущие от жизни, его сердца и ума, с теми — наверное, самыми сильними, — о которых хорошо сказал Пикассо: «Живопись сильнее меня. Мне приходится делать то, что она хочет...» (Анна Заварова)
А сам Константин-Вадим Игнатов говорил так: «Я всегда рисовал для собственного удовольствия!»
Костянтин-Вадим Ігнатов — визначний український живописець, графік, ілюстратор.
«Живопис XX століття знає чимало чудових втілень «іншої реальності». Сильний і самобутній художник, Ігнатов створив свою пластичну версію мандрівки до невидимого світу, який живе в нас і навколо нас» (мистецтвознавець Ганна Заварова).
Малярство Ігнатова з елементами сюрреалістичного гротеску, іронічного абсурду — продовження вітчизняного андеграунду 1960-х рр., заперечення тотальностей у житті та мистецтві, послідовна й водночас артистична їх деміфологізація.
Попри те, що «тодішнє мистецтво росло у вакуумі, йому бракувало свіжого повітря,... Костянтин-Вадим писав завжди те, що хотів. У цьому — свобода його творів»(Ганна Заварова).
У його графіці помітні стильові властивості, характерні для сюрреалізму, метафізичного живопису італійської школи, а також П. Пікассо, Х. Міро, Ф. Леже.
«Сюрреалізм? На вигляд — навіть дуже. І не тільки через явні ремінесценції Міро і Пікассо (але в жодному разі — Далі...). Справжній сюрреалізм — стихія свята, карнавалу, навіть, якщо завгодно, цирку. Розваги Ігнатову, який перетворює футболістів на акробатів, мабуть, не чужі...
Він знає ціну терпкій, ємній деталі, що там і тут спливає на неозорому просторі випущеного на волю парадоксу. ...Навіть кошмари його непідробно веселі, хоча й породжені, безумовно, «нашим Милим життям».
(мистецтвознавець та історик Олег Сидор-Гібелінда).
Мистецтво Костянтина-Вадима Ігнатова — «про безсенсовість, невблаганну жорстокість буття.
І про його яскраву, святкову, легку красу.
Парадоксальність — невіддільна властивість ігнатовської думки і стрижневий елемент його поетики. Сутність парадоксу — в ігровій динаміці зсувів і зрушень: із насиджених місць зриваються поняття і значення, перемішуються і стикаються різні смислові рівні.
Слово це робить легко, але зображенню не так просто здобути свободу смислових трансформацій. Воно стабільніше за своєю суттю, підпорядковане об'єднавчій владі площини-простору. Відпускаючи його на волю, пориваючи з «уявною» його постійністю заради справжньої — постійності змін і перетворень, художник звільняє зображення від сили земного тяжіння.
У створеному ним ігровому просторі персонажі і предмети, колірні плями і лінії поводяться на рідкість розкуто: ширяють, летять, біжать, танцюють, легко, на ходу обмінюючись смислами і значеннями. Оголюється одвічна символічна природа зображення. Невловимою стає грань між живим і неживим, розумним та ірраціональним, реальним і фантастичним, поетичним і брутальним. Будь-який елемент картини багатозначний і оборотний. Все, по суті, перетворено на пластичний троп — композиція, колір, світло, лінія, фактура, сюжет, і навіть сам міф. Як метафори сприймаються і наскрізні мотиви живопису Ігнатова: Гра, Музика, Місто, Персонаж, Квіти...» (Ганна Заварова).
Мирне співіснування офіційної замовної роботи і творчості для себе та вузького кола однодумців було чи не найбільш характерною рисою українського неофіційного мистецтва другої половини ХХ століття (так, Валерій Ламах та Ернест Котков значну частину свого часу віддавали плакату, а згодом монументально-декоративному мистецтву, Яким Левич — журналу «Малятко», Галина Севрук — керамічним сувенірам). Костянтин-Вадим Ігнатов близько чверті століття співпрацював із видавництвом «Веселка» і проілюстрував понад 100 книжок, на яких росли покоління. Про це — Олег-Сидор Гібелінда: «Краща частина мого дитинства пройшла під гаслом його книжок!»
Серед книг, ілюстрованих Ігнатовим, — «Казки про добро і зло» Романа Чумака, «Оповідання про скляну ниточку» Паоли Утевської (1965), «Планета новорічних ялинок» Джанні Родарі (1967), серія казок народів світу, що включала «Грузинські народні казки» (1971), «Вірменські народні казки» (1977), «Сто розумів. Алтайські народні казки» (1982), «Вовк і пастухи. Латиські народні казки» (1983), «В’єтнамські народні казки» (1984), «Чечено-інгуські народні казки» (1985). Саме ілюстрації художника спричинилися до їх успіху. У них йому вдалося створити напрочуд переконливі образи казкових персонажів, вдало поєднуючи лінію, штрих та кольорові плями.
Співпрацюючи із Всеволодом Нестайком, проілюстрував його книги «Одиниця з обманом» (1976), «П’ятірка з хвостиком» (1985), «Скринька з секретом, або Таємниці квартири номер сім» (1987), «Казкові пригоди Грайлика» (1994).
Як зазначив О. Сидор-Гібелінда, «і сьогодні його роботи блискуче прикрашають обкладинки книг — наприклад, «Фемінізму» Соломії Павличко».
«Фантазія сюжетів Костянтина-Вадима Ігнатова абсолютно не заангажована соціальними рамками й умовностями. Він не боїться критики, осуду чи нерозуміння. Він сміливий і зухвалий у своїх живописних висловлюваннях і визначеннях, не позбавлених гумору, іронії, а іноді навіть і сарказму.
Ігнатов не просто художник, а художник-режисер; він великий інтелектуал, оптиміст, уважний спостерігач та постановник, який уміє доволі красномовно вплітати в мальовничу плоть парадокс і абсурд життя»(мистецтвознавець Яна Плохіх).
«... Ігнатовський образ світу виразний і близький далеко не всім. Поезія абсурду, відсторонена іронією, посилена гротеском, не може ні втішити, ні зігріти... Вона жорстка і правдива. Це приваблює небагатьох. Але особливо цінним видається те, що художник зумів щасливо об'єднати у своїй роботі спонукання, що йдуть від життя, його серця і розуму, з тими — напевно, найсильнішими — про які добре сказав Пікассо: «Живопис сильніший за мене. Мені доводиться робити те, що він хоче...» (Ганна Заварова).
А сам Костянтин-Вадим Ігнатов казав так: «Я завжди малював для власного задоволення!»
Kostiantyn-Vadym Ihnatov is a prominent Ukrainian painter, graphic artist, and illustrator.
“Twentieth-century painting knows many remarkable embodiments of the “other reality”. A strong and original artist, Ihnatov created his own plastic version of a journey to the invisible world that lives in and around us” (art critic Hanna Zavarova).
Ihnatov's painting with elements of surrealist grotesque and ironic absurdity is a continuation of the Ukrainian underground of the 1960s, a denial of totality in life and art, and their consistent and at the same time artistic demythologization.
Despite the fact that “the art of that time grew in a vacuum, it lacked fresh air,... Kostiantyn-Vadym always painted what he wanted. This is the freedom of his works” (Hanna Zavarova).
His graphics show stylistic features characteristic of surrealism, metaphysical painting of the Italian school, as well as P. Piсasso, J. Miro, and F. Léger.
“Surrealism? It looks like it. And not only because of the obvious reminiscences of Miro and Picasso (but by no means - Dali...). Real surrealism is the element of a holiday, a carnival, even a circus, if you will. Ignatov, who turns football players into acrobats, is probably no stranger to entertainment...
He knows the value of a tart, capacious detail that pops up here and there in the vast expanse of a paradox released. ...Even his nightmares are genuinely cheerful, although they are certainly generated by “our Sweet Life”. (art critic and historian Oleh Sydor-Hibelinda).
The art of Kostiantyn-Vadym Ihnatov is “about the senselessness, the inexorable cruelty of life.
And about its bright, festive, light beauty.
Paradoxicality is an integral feature of Ihnatov's thought and a core element of his poetics. The essence of paradox lies in the playful dynamics of shifts and displacements: concepts and meanings are torn from their places of residence, different semantic levels mix and collide.
The word does this easily, but it is not so easy for an image to gain the freedom of semantic transformations. It is inherently more stable, subordinated to the unifying power of plane-space. By letting it go, breaking with its “imaginary” constancy for the sake of the real constancy of change and transformation, the artist frees the image from the force of earthly gravity.
In the game space he created, characters and objects, color spots and lines behave in a rarely relaxed way: they float, fly, run, dance, easily exchanging meanings and values on the go. The eternal symbolic nature of the image is exposed. The line between the animate and the inanimate, the rational and the irrational, the real and the fantastic, the poetic and the brutal becomes elusive. Any element of the picture is ambiguous and reversible. Everything is essentially turned into a plastic trope - composition, color, light, line, texture, plot, and even the myth itself. Ihnatov's cross-cutting motifs are also perceived as metaphors: Game, Music, City, Character, Flowers...” (Hanna Zavarova).
The peaceful coexistence of official commissioned work and creativity for oneself and a narrow circle of like-minded people was perhaps the most characteristic feature of Ukrainian unofficial art in the second half of the twentieth century (for example, Valerii Lamakh and Ernest Kotkov devoted a significant part of their time to posters and later to monumental and decorative art, Yakym Levych to the “Maliatko” magazine, and Halyna Sevruk to ceramic souvenirs).
Kostiantyn-Vadym Ihnatov collaborated with the “Veselka” publishing house for about a quarter of a century and illustrated more than 100 books that generations grew up with.
Oleh-Sydor Hibelinda talks about this: “The best part of my childhood was spent reading his books!”
Among the books illustrated by Ihnatov are “Tales of Good and Evil” by Roman Chumak, “The Story of the Glass Thread” by Paola Utevska (1965), “The Planet of Christmas Trees” by Gianni Rodari (1967), a series of fairy tales of the world's peoples, including “Georgian Folk Tales” (1971), “Armenian Folk Tales” (1977), “One Hundred Minds. Altai Folk Tales” (1982), ”The Wolf and the Shepherds. Latvian Folktales” (1983), “Vietnamese Folktales” (1984), and “Chechen-Ingush Folktales” (1985). It was the artist's illustrations that contributed to their success.
In them, he managed to create surprisingly convincing images of fairy-tale characters, successfully combining line, stroke and color spots.
Collaborating with Vsevolod Nestaiko, he illustrated his books “One with a Deception” (1976), “Five with a Tail” (1985), “A Box with a Secret, or Secrets of Apartment Number Seven” (1987), and “Fairy Tale Adventures of Hrailyk” (1994).
According to O. Sydor-Hibelinda, “even today his works brilliantly adorn the covers of books, for example, Solomiia Pavlychko's ”Feminism”.
“The fantasy of Konstantin-Vadym Ignatov's stories is completely uninfluenced by social frameworks and conventions. He is not afraid of criticism, condemnation or misunderstanding. He is bold and daring in his pictorial statements and definitions, which are not without humor, irony, and sometimes even sarcasm.
Ihnatov is not just an artist, but an artist-director; he is a great intellectual, optimist, attentive observer and director who is able to eloquently weave the paradox and absurdity of life into the picturesque flesh” (art critic Yana Plokhikh).
“... Ihnatov's image of the world is expressive and close to not everyone. The poetry of the absurd, alienated by irony, enhanced by grotesque, can neither comfort nor warm... It is tough and truthful. It attracts few people. But it seems to me especially valuable that the artist managed to happily combine in his work the motivations coming from life, his heart and mind, with those - probably the strongest - that Picasso said well: “Painting is stronger than me. I have to do what it wants...” (Hanna Zavarova).
And Kostiantyn-Vadym Ihnatov himself said this:
“I have always painted for my own pleasure!”
Работал в живописных и графических техниках в стилевых особенностях, характерных для сюрреализма, метафизической живописи, символизма, экспрессионизма.
Працював у живописних та графічних техніках у стильових особливостях, характерних для сюрреалізму, метафізичного живопису, символізму, експресіонізму.
He worked in painting and graphic techniques in stylistic features characteristic of surrealism, metaphysical painting, symbolism, and expressionism.
Константин-Вадим Игнатов родился 2 февраля 1934 г. в Харькове, Украина.
1948— 1956 — учился в Киевской художественной средней школе им. Т. Г. Шевченко.
1962— 1964 — учился в Киевском государственном художественном институте, преподаватели — Константин Заруба и Василий Касиян.
В 1962 г. начал сотрудничество с издательством «Веселка», которое продолжалось до середины 1990-х годов.
В 1974 г. стал членом Союза художников УССР.
С 1977 г. начал выставочную деятельность, а с начала 90-х гг. его творчество стало известным за рубежом, где состоялся ряд его выставок.
Художник умер 22 декабря 2016 г. в Киеве.
Его произведения хранятся в Национальном художественном музее Украины, Музее современного искусства Украины (Киев, Украина), а также в частных коллекциях в Украине, Великобритании, США, Голландии, Франции, Германии, Канаде, Израиле, России и в других странах мира.
Избранные выставки
2014 Выставка графики Константина-Вадима Игнатова, Олега Денисенко, Константина Калиновича «Украина от востока до запада» в рамках украинско-польского проекта «Искусство объединяет нас», галерея «Blue-s», Варшава, Польша (организатор - галерея «Яна»)
2010 Групповая выставка, посвященная Дню Независимости Украины, под патронатом посольства Украины в Австрии, галерея «P-12», Вена, Австрия
2004 Персональная выставка по случаю 70-летия, Национальный художественный музеи Украины, Киев, Украина.
2004-2014 Постоянная выставка, галерея «Яна», Киев, Украина
1999 Персональная выставка, галерея «L-Art», Киев, Украина
1997 Персональная выставка, галерея «Ирена», Киев, Украина
Персональные выставки художника состоялись также в Гарварде (2002), Лос-Анджелесе (2002), Брюсселе (1995, 1998), Нью-Джерси (1995), Бостоне (1993), Аахене (1993), Москве (1977, 1992).
Костянтин-Вадим Ігнатов народився 2 лютого 1934 р. у Харкові, Україна.
1948–1956 — навчався у Київській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка.
1962–1964 — навчався в Київському державному художньому інституті, викладачі — Костянтин Заруба та Василь Касіян.
У 1962 р. розпочав співпрацю з видавництвом «Веселка», що тривала до середини 1990-х років.
У 1974 р. став членом Спілки художників УРСР.
З 1977 р. розпочав виставкову діяльність, а з початку 90-х рр. його творчість стала відомою за кордоном, де відбулася низка його виставок.
Художник помер 22 грудня 2016 р. у Києві.
Його твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва України (Київ, Україна), а також у приватних колекціях в Україні, Великій Британії, США, Голландії, Франції, Німеччині, Канаді, Ізраїлі, Росії та в інших країнах світу.
Обрані виставки
2014 Виставка графіки Костянтина-Вадима Ігнатова, Олега Денисенка, Костянтина Калиновича «Україна зі сходу до заходу» у межах українсько-польського проєкту «Мистецтво об'єднує нас», галерея «Blue-s», Варшава, Польща (організатор — галерея «Яна»)
2010 Групова виставка, присвячена Дню Незалежності України, під патронатом посольства України в Австрії, галерея «P-12», Відень, Австрія
2004 Персональна виставка з нагоди 70-річчя, Національний художній музеї України, Київ, Україна.
2004-2014 Постійна виставка, галерея «Яна», Київ, Україна
1999 Персональна виставка, галерея «L-Art», Київ, Україна
1997 Персональна виставка, галерея "Ірена", Київ, Україна
Персональні виставки митця відбулися також у Гарварді (2002), Лос-Анджелесі (2002), Брюсселі (1995, 1998), Нью-Джерсі (1995), Бостоні (1993), Аахені (1993), Москві (1977, 1992).
Kostiantyn-Vadym Ihnatov was born on February 2, 1934 in Kharkiv, Ukraine.
1948—1956 — studied at the Taras Shevchenko Kyiv Art High School.
1962—1964 — studied at the Kyiv State Art Institute, teachers — Kostiantyn Zaruba and Vasyl Kasian.
In 1962, he started working with the “Veselka” publishing house, which lasted until the mid-1990s.
In 1974, he became a member of the Union of Artists of the Ukrainian SSR.
In 1977, he began exhibiting, and in the early 90s, his work became known abroad, where a number of his exhibitions were held.
The artist died on December 22, 2016 in Kyiv.
His works are kept in the National Art Museum of Ukraine, the Museum of Contemporary Art of Ukraine (Kyiv, Ukraine), as well as in private collections in Ukraine, the UK, the USA, Holland, France, Germany, Canada, Israel, Russia and other countries.
Selected exhibitions
2014 Exhibition of graphics by Kostiantyn-Vadym Ihnatov, Oleh Denysenko, Kostiantyn Kalynovych “Ukraine from East to West” within the framework of the Ukrainian-Polish project “Art Unites Us”, Blue-s Gallery, Warsaw, Poland (organized by Jana Gallery)
2010 Group exhibition dedicated to the Independence Day of Ukraine, under the patronage of the Embassy of Ukraine in Austria, “P-12” gallery, Vienna, Austria
2004 Personal exhibition on the occasion of the 70th anniversary, National Art Museum of Ukraine, Kyiv, Ukraine.
2004-2014 Permanent exhibition, “Yana” gallery, Kyiv, Ukraine
1999 Personal exhibition, “l-Art” gallery, Kyiv, Ukraine
1997 Personal exhibition, “Irena” gallery, Kyiv, Ukraine
The artist's personal exhibitions were also held in Harvard (2002), Los Angeles (2002), Brussels (1995, 1998), New Jersey (1995), Boston (1993), Aachen (1993), Moscow (1977, 1992).