Листування

Римма Миленкова: розбираючи пошту кожного дня, я знаходжу лише деперсоніфіковані конверти без марок – від імміграційних інституцій, страхових компаній, рієлторських агенцій, політичних партій, які спонукають мене голосувати на виборах… Пошта одразу йде в кошик для ресайклінгу, адже я не можу купити будинок, не маю права голосувати, і взагалі, це не моя вулиця і не мій дім…

Я намагаюсь зберегти рівновагу між місцем фізичного перебування і відчуттям карти України на власному тілі, коли болить то в Сумах, то в Одесі, то в Оленівці, то в Бахмуті, або одразу скрізь. Я пишу листи про те, що трапилось протягом дня, колажуючи з антикварних журналів, старих марок, чужих конвертів, своїх квитків. Колаж – це єдиний спосіб сприйняття інформації, коли світ розсипався на шматочки. Ці шматочки можна склеїти й отримати знову цілісну картинку. 

Мої листи не мають адресатів, мої листи лишаються в статусі draft та unsent…

Я вперто пишу один лист кожного дня. Цей ритуал дає мені надію, що одного разу серед спаму я знайду лист, на якому від руки буде написано моє ім’я й мою адресу. 

Тамара Янович: мій дім – моя фортеця. Від 24 лютого 2022 року цей вираз набув для кожного з нас більш масштабного значення. Тепер моя фортеця – це моя країна, моє місто, мій двір, моя оселя. Всі ці речі об`єднались в одне дуже вагоме поняття – мій дім. А вдома, як відомо, і стіни допомагають…

Більшість з робіт, представлених на цій виставці, створено після початку повномасштабного вторгнення, а саме, у найтемніший, у буквальному сенсі, її період – під час блекаутів. Тоді, сидячи у темній квартирі, без опалення та водопостачання, я зовсім не відчувала спустошення або безсилля. Навпаки, той час став для мене ресурсним та продуктивним, як ніколи. Стібок за стібком, листочок за листочком я йшла до матеріалізації своїх мрій та задумів. Винагородою за мою стійкість та віру у себе стала ця виставка.