Дорога на Ірпінь

Художниця представила публіці серію авторських ляльок, зроблених під впливом досвіду евакуації з міста Ірпеня, де вона була учасницею і свідком трагізму вибору між можливістю лишитися на своїй землі і втратою домівки та власного світу, боротьбою за власне життя і за життя чужих, невідомих людей, способами пристосуватися до війни.

"На початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну в місті проходив фронт і відбувалися бої, тому мирні жителі намагалися вийти з міста трьома шляхами. Один з цих шляхів, найкоротший, через підірваний Романівський міст, був пішим. Сама ця дорога і люди на ній, а також символізм руху в обидвох напрямках послужили ідеєю створення цього проєкту".

За словами художниці, в Ірпені в лютому-березні 2022 року сконцентрувалися всі найвищі та найнижчі прояви людської натури; ірпінці, як і усі в критичній ситуації, робили найважчий вибір між життям та смертю, між людяністю та жорстокістю, між бездушністю та милосердям, альтруїзмом і корисливістю. Боротьба за власне життя і за життя чужих, невідомих людей. Людина має природжене бажання вижити, зберегти себе і близьких, але коли перед нею стає вибір між власним безпекою та життям іншої людини, моральний конфлікт стає надзвичайно важким. Це втрата грані між пошуками шляху власного виживання та переживанням одного досвіду та розумінням страждання людей поруч. Втрачаючи цю грань, люди змушені робити жорсткі (та жорстокі) рішення, які допоможуть відіграти вирішальну роль у їхньому подальшому житті.

Ляльки, що увійшли до серії виставки "Поворот на Ірпінь", стали втіленням таких дихотомій та способів адаптації до воєнних реалій – це зафіксовані у подобі текстильних скульптур унікальні за часом та досвідом характери. Загартовані сиренами, вибухами, горем та надіями, це втілення реальних мешканців міста Ірпінь. Ці харакетри оточені намальованими та розташованими по стінах галереї багатоквартирними, майже порожніми та покинутими будинками – таке поєднання матеріалів та експозиції нагадує театральні декорації, що з одного боку додає легкості сприйняття, а з іншого, повністю занурює глядача у події та дає змогу ніби особисто познайомитись з кожним персонажем. Таке знайомство дається непросто: будучи такими ж українцями під час війни, як і глядач, воно викликає внутрішній діалог щодо складності вибору в критичній ситуації, щодо того, як би вчиняли ми тієї зими в Ірпені. Контраст пастельних кольорів та ляльок та трагізму концепції виставки має вирішальне значення у емоційному впливі на глядача – вийти з цієї зали байдужим неможливо.

Українські поціновувачі мистецтва знають і люблять Оксану Цюпу за віртуозну роботу з текстильними ляльками і увагу, зосереджену в рівній мірі на майстерності виконання і на характерах персонажів. Художниця створює авторських ляльок з 1999 року, а перша її персональна виставка відбулася в галереї "Дім Миколи" (Київ) у 2001 році, розпочавши чималий список міжнародних та українських фахових лялькових виставок і фестивалів. За мотивами творчості художниці знято документальний фільм "Людські історії з життя ляльок".

Відвідати виставку можна до 30 серпня 2023 включно.

Стаття підготовлена для публікації в Kyiv Dailу.

Авторка тексту
Мистецтвознавиця, арт-менеджерка галереї Imagine Point
Тетяна Сафір