"Відсутність присутності" Юрія Денисенкова

У ЦСМ "Білий Світ" відкрилась експозиція "Відсутність присутності" київського живописця Юрія Денисенкова. Художник народився 1985 року та здобув освіту в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури (2004-2010). Майстерність митця дозволяє йому передати найбільш невловимі концепції і абстрактні поняття. Чотири роки тому митець вже представляв у Білому Світі виставку “Memory Aberration”, що була присвячена хиткості й оманливості спогадів. На цей раз під увагою Юрія Денисенкова опинились теми ідентичності людини і реальності самого її існування.

Цей проєкт досліджує фундаментальні аспекти людського існування, занурюючи глядача у складний світ взаємозв'язків між матеріальним та іманентним, між константами та плинним. Назва виставки вказує на головний концептуальний напрям, підводячи до роздумів про те, як присутність і відсутність можуть бути не лише протилежностями, а й взаємопроникними станами, що постійно переплітаються в людському досвіді.
            Художник зображує тонку межу між реальним і уявним, фіксуючи моменти невизначеності, зони переходу, де буття втрачає чіткі обриси. Йдеться про онтологічну крихкість самої присутності — як стану, що не гарантує сталості. Через цю оптику проєкт Денисенкова набуває глибини: митець ставить запитання про існування, про умови і межі нашого сприйняття.

Роботи, представлені в рамках виставки, є сюрреалістичними, а сюрреалізм — це завжди про межу. Межу між видимим і невидимим, між тим, що є, і тим, що могло би бути, але зникло ще до свого народження. Його образи, хоч і наділені матеріальністю, завжди говорять про щось невловиме, щось, що вислизає у мить розуміння. Відсутність у сюрреалізмі — не порожнеча, це присутність того, чого бракує. Любові, ідентичності, сенсу, божества. Але головне — суб’єкта. Людина в сюрреалізмі часто розщеплена, фрагментована, подана через знак або натяк.

Це мистецтво, що постає з несвідомого — місця, де не існує ні часу, ні простору, тільки невиразне “бути”. Там присутність і відсутність не суперечать одна одній. Вони злиті в єдиний досвід, який сюрреалісти намагались вивести на поверхню через образ, метафору, автоматизм. Вони ловили тіні думок, відбитки бажання, обличчя, які ми бачили уві сні, але не впізнаємо наяву. Тож сюрреалізм — це жест проти забуття. Це спроба увічнити відсутнє як єдине, що справді присутнє.

Візуальна мова Денисенкова на цій виставці вирізняється певною стриманістю та водночас експресивністю. Він майстерно оперує тонкою градацією кольорів, створюючи полотна, що занурюють глядача в атмосферу роздумів. Композиційні рішення часто апелюють до мінімалізму, де кожен елемент набуває особливої значущості, а простір стає не менш вагомим, ніж, власне, головний персонаж картини.

Денисенков використовує складні лесування, досягаючи ефекту легкості та прозорості, ніби намагаючись візуалізувати саму плинність буття. Особливої уваги заслуговує використання контрастів у роботах художника. Вони є не тільки інструментом для моделювання форми, а й самостійним символом. Ознакою присутності у світі, що постійно балансує на межі з небуттям. Несподіваними імпульсами, що можуть вивести з рівноваги.
            У сучасному інформаційно перенасиченому світі, де ми одночасно залучені до безлічі просторів, чи не стає наша присутність розсіяною, фрагментованою, фактично – відсутньою у своїй повноті? Чи можемо ми стверджувати безумовну реальність нашого існування, коли межі сприйняття стають дедалі розмитішими?

У серії "Відсутність присутності" ця ідея знаходить своє візуальне втілення через дематеріалізацію простору та деконструкцію людських фігур у зображенні. Обриси інтер'єрів ніби розчиняються у невизначеності, постаті втрачають свою чіткість, а індивідуальність персонажів розмивається до рівня умовних силуетів.
            Художник майстерно створює світ, де реальність набуває ознак примарності. Сама присутність стає чимось умовним та нестабільним. Простір нагадує театральну декорацію. Людина не стільки існує, скільки є тінню, відбитком себе.
            Роботи Юрія Денисенкова залишають тривалий післясмак, спонукаючи до філософських рефлексій щодо природи реальності та переосмислення власного місця у цьому безмежному та загадковому світі.

Дарія Пожидаєва,

Тетяна Сафір

мистецтвознавиці, артменеджерки галереї Imagine Point