В работе «Без названия» Тимофей Строганов в полной мере реализовал свое высокое мастерство рисовальщика и живописца.
Ему с одинаковым блеском удаются обнаженная натура, психологический портрет и жанровая сцена.
Легким экспрессивным жестом он создал на картоне сюжет, который не может не взволновать.
Между тремя персонажами (вероятно, их портреты условны, но, вполне возможно, они написаны с натуры) происходит нечто чрезвычайно эмоциональное – страстное, чувственное – то, о чем трудно рассказать словами, можно лишь догадываться на уровне собственных, личных ощущений.
Эмоциональное обострение ситуации придают сочетания красного, белого, черного, серого цветов – они накладываются спонтанными мазками, свободно растекаются, неожиданно соединяются в какие-то изменчивые, призрачные формы.
Образ обнаженной женщины на первом плане картины полон манящей телесной привлекательности. Ее фигура, как и фигуры других персонажей, очерчена черной тушью. Этот прием характерен для живописи Строганова: «черный цвет для меня – какая-то точка отсчета, так сказать, старт, с которого я начинаю движение. Он абсолютно необходим для того, чтобы лучше узнать природу света».
И этим светом наполнены тепло-терракотовые, пепельные, белые мазки масляной краски, формирующие тело женщины.
Своей античной, величественной и спокойной красотой оно контрастирует с лицом, изображенным в профиль.
Его выражение трагично, взгляд застыл, глаза, кажется, ничего не видят перед собой, губы крепко сжаты в немом оцепенении.
Персонаж за спиной женщины смотрит в сторону от нее.
Его лицо, прекрасное и грустное, привлекает и одновременно пугает, потому что нам трудно определить, кто перед нами – девушка или юноша.
И уж совсем загадочной кажется фигура третьей персоны, которая выглядит на картине незавершенной.
Такое «недописывание» фигур и предметов свойственно живописи художника: он, вероятно, предлагает зрителю самому домыслить образ, окончить историю на своё усмотрение:
«Я пишу свои картины для тех, кто способен глубоко чувствовать и переживать – даже сопереживать …Я не понимаю, как можно познать мир с помощью логики, если сам человек является глубоко нелогичным существом, внутри него – целая бездна бессознательного, через которую перекинут узенький и шаткий мостик – рациональное начало. Фрейд был единственным, кто попытался заглянуть в эту бездну – и даже он отступился, ужаснувшись того, что там увидел. Само творчество по своей природе бессознательно – кто решится с этим спорить?»
Автор текста –
художник, арт-менеджер галереи Imagine Point
Марина Афанасьева
У роботі «Без назви» Тимофій Строганов у повній мірі реалізував свою високу майстерність рисувальника та живописця.
Йому з однаковим блиском вдаються оголена натура, психологічний портрет та жанрова сцена.
Легким експресивним жестом він створив на картоні сюжет, який не може не схвилювати.
Між трьома персонажами (вірогідно, їх портрети умовні, але, цілком можливо, вони написані з натури) відбувається щось надзвичайно емоційне – пристрасне, чуттєве – те, про що важко розповісти словами, лише можна здогадуватися на рівні власних, особистих відчуттів.
Емоційного загострення ситуації надають сполучення червоного, білого, чорного, сірого кольорів, що накладаються спонтанними мазками, вільно розтікаються, несподівано з’єднуються у якісь мінливі, примарні форми.
Образ оголеної жінки на першому плані картини сповнений манливої тілесної привабливості. Ії фігура, як і постаті інших персонажів, окреслена чорною тушшю. Цей прийом є характерним для живопису Строганова:«чорний колір для мене – якась точка відліку, так би мовити, старт, з якого я починаю рух. Він абсолютно необхідний для того, щоби краще пізнати природу світла».
І цим світлом наповнені тепло-теракотові, попелясті, білі мазки олійної фарби, що формують тіло жінки.
Своєю античною, величною і спокійною красою воно контрастує із обличчям, зображеним у профіль.
Його вираз трагічний, погляд незворушний, очі, здається, нічого не бачать перед собою, губи міцно стиснуті у німому заціпенінні.
Персонаж за спиною жінки дивиться убік від неї. Його обличчя прекрасне і сумне, воно приваблює і водночас лякає, бо нам важко визначити, хто перед нами – дівчина чи юнак.
І вже зовсім загадковою видається постать третьої особи, що виглядає на картині незавершеною. Таке «недописування» фігур та предметів властиве живопису художника.
Митець, імовірно, пропонує глядачу самому домислити образ, закінчити історію на свій розсуд:
«Я пишу свої картини для тих, хто здатний глибоко відчувати і переживати – навіть співпереживати …
Я не розумію, як можна пізнати світ за допомогою логіки, якщо сама людина є глибоко нелогічною істотою, всередині її – ціла безодня несвідомого, через яку перекинутий вузенький і хиткій місток – раціональний початок.
Фройд був єдиним, хто спробував зазирнути в цю прірву – і навіть він відступився, жахнувшись того, що там побачив.
Сама творчість за своєю природою несвідома – хто наважиться з цим сперечатися?»
Автор тексту –
художник, арт-менеджер галереї Imagine Point
Марина Афанасьєва
In his work "Untitled," Timofii Stroganov fully realizes his high skill as a draftsman and painter. With equal brilliance, he excels in depicting the nude, psychological portraits, and genre scenes.
With a light, expressive gesture, he creates a narrative on cardboard that cannot fail to move. Between the three characters (presumably, their portraits are conventional, but it is entirely possible that they are painted from life), something extraordinarily emotional happens – passionate, sensual – something that is difficult to articulate in words, only to be sensed on the level of one's own personal feelings.
The emotional intensity of the situation is accentuated by the combination of red, white, black, and gray colors, overlaid with spontaneous strokes, freely flowing, unexpectedly merging into some changing, elusive forms. The image of the nude woman in the foreground of the painting is filled with alluring physical attractiveness. Her figure, like the figures of other characters, is outlined in black ink. This technique is characteristic of Stroganov's painting: "Black color, for me, is some kind of reference point, so to speak, a starting point from which I begin movement. It is absolutely necessary for a better understanding of the nature of light."
And this light is filled with warm terracotta, ashy, white strokes of oil paint that shape the woman's body. Its antique, majestic, and serene beauty contrasts with the face depicted in profile. Its expression is tragic, the gaze unmoving, the eyes seeming to see nothing before them, lips tightly clenched in mute stupor. The character behind the woman looks sideways away from her. His face is beautiful and sorrowful, it attracts and at the same time frightens, because it is difficult for us to determine whether it is a girl or a boy. And the figure of the third person, which looks unfinished in the painting, seems even more mysterious. Such "incompleteness" of figures and objects is characteristic of the artist's painting. The artist seems to invite the viewer to speculate on the image themselves, to finish the story at their own discretion:
"I paint my pictures for those who are capable of feeling deeply and empathizing – even co-experiencing... I don't understand how one can comprehend the world through logic when humans themselves are profoundly illogical beings, with a whole abyss of the unconscious within them, across which stretches a narrow and fragile bridge – rationality. Freud was the only one who attempted to peer into this abyss, and even he recoiled, horrified by what he saw there. Creativity itself, by its nature, is unconscious – who would dare to argue with that?
The author of the text –
artist and art manager of the Imagine Point gallery
Maryna Afanasieva
Из мастерской художника
З майстерні художника
From the artist's studio
