Yana Hudzan invites viewers to immerse themselves in the world of her "Carpet Dreams".
As a restorer and master of sacred art, she delves into the unique Ukrainian artistic heritage – narrative-pastoral carpets and folk painting. The candid sincerity and naivety of such works have allowed Yana Hudzan to realize her artistic ideas.
For example, in the artwork "Daydream," the artist uses an authentic plush carpet depicting deer. Such carpets appeared in the interiors of the 1940s when the everyday life of the Soviet population was enriched with trophy items from Western Europe – German fine factory-made plush carpets with deer against an Alpine landscape. These carpets were extremely popular in the 1940s-1950s and remained a decoration in rural households until the 1980s.
The plush deer inspired Ukrainian embroiderers to create original carpets that significantly differed from foreign factory prototypes and were passed down from generation to generation.
These same deer became characters in folk painting: its mass production and dissemination began in the early post-war years, reached its peak in the 1950s, and continued until the end of the 1970s.
The artist carefully preserves fragments of authentic carpet - images of deer, trees, vegetation. She fills the rest of the space with her own world - bright, joyful, unexpected. She embroiders it with silvery and golden threads, decorates it with patches of colorful textured fabric, adds collages - fragments of her painting. Bright pink, purple, blue, green, blue, turquoise - this color palette relates the artist's work to Ukrainian folk painting.
Three wonderful heroines - rural grandmothers dressed in late 80s fashion - evoke a cheerful smile: they are comfortably seated next to a deer, which doesn't seem to surprise them at all. This inadvertently brings to mind the popular theme of folk painting "Olenka with the Deer," which likely originates from the "fairytale-mythical Western European "Girl with the Unicorn'" and is a folklorized equivalent of the European "modern" style (Oleksander Naiden).
Two grandmothers are engaged in conversation, while the third, resembling a character from Klimt's painting, leans in search of something. In such a fairytale situation, the viewer is no longer surprised by the silver ladder, the shining crown above one of the heroines' heads, or the "all-seeing eye" above them: the grandmothers see everything, know everything: in this forest, in their own village, they are true queens.
"I want to capture these last grandmothers... They know a lot about us, they watch what we're wearing, where we're going, like video cameras. Each one has their own character... I think it's very important to somehow capture their final images, because then we'll wake up in a world where there are no more such grandmothers, just women in jeans, T-shirts, jackets, who no longer know Ukrainian songs and traditions, who don't bake pies..." (Yana Hudzan).
The artist considers her heroines as guardians of the ethnic code: "Guardians stand in opposition to globalization and homogenization, preserving the traits that distinguish Ukrainians as a nation in cultural and visual aspects, teaching to cherish and mend, in contrast to modern consumer culture."
The artist herself rejects consumer culture, giving the old сarpet a new life filled with warm images and vivid dreams.
The work "Daydream" belongs to the "Carpet Dreams" series.
The author of the text –
artist and art manager of the Imagine Point gallery
Maryna Afanasieva
Яна Гудзан пропонує глядачам зануритися у світ своїх «Килимових мрій».
Реставратор та майстер сакрального мистецтва, вона звертається до самобутньої української мистецької спадщини – сюжетно-пасторальних килимів та народної картини. Відверта щирість і наївність таких творів дозволили Яні Гудзан реалізувати свої художні ідеї.
Так, у роботі «Daydream» художниця використовує автентичний плюшевий килим із зображенням оленів. Такі килими з’явилися в інтер’єрах 1940-х рр., коли побут тодішнього радянського населення збагатився трофейними предметами із Західної Європи – німецькими тонкими фабричними плюшевими килимки з оленями на тлі альпійського пейзажу. Ці килими були надзвичайно популярними у 1940—1950-х рр. і залишалися окрасою житла у сільському побуті аж до 1980-х рр.
Плюшеві олені надихали українських вишивальниць на створення оригінальних килимів, що суттєво відрізнялися від фабричних іноземних прототипів, і передавалися у спадок від покоління до покоління.
Ці ж самі олені ставали персонажами народної картини: її масове виробництво і поширення розпочалося у перші повоєнні роки, досягло апогею у 1950-х роках і тривало аж до кінця 1970-х років.
Художниця дбайливо зберігає фрагменти автентичного килима – зображення оленя, дерев, рослинності. Решту площини вона заповнює власним світом – яскравим, радісним, неочікуваним. Вона розшиває його сріблястими та золотавими нитками, оздоблює клаптиками барвистої різнофактурної тканини, додає колаж – фрагменти свого живопису. Яскраві рожевий, фіолетовий, блакитний, зелений, синій, бірюзовий – ця кольорова гама споріднює роботу художниці з українською народною картиною.
Три чудові героїні – сільські бабусі, одягнуті за модою кінця 80-х, викликають веселу посмішку: вони зручно розташувалися біля оленя, який зовсім їм не дивується. І це мимоволі нагадує популярний сюжет народної картини «Оленка з Оленем», що, ймовірно, походить «від казково-міфічного західноєвропейського «Дівчини з Єдинорогом» і є фольклоризованим адекватом європейського стилю «модерн» (Олександр Найден).
Дві бабусі про щось розмовляють, а третя, що нагадує персонажа картини Клімта, нахилилася у пошуках чогось. У такій казковій ситуації глядача вже не дивують ні срібна драбина, ні блискуча корона над головою одної із героїнь, ні «всевидяче око» над ними: бабусі все бачать, все знають: у цьому лісі, у власному селі вони – справжні королеви.
«Я хочу зафіксувати оцих останніх бабусь… Вони багато всього знають про нас, дивляться, в чому ми вдягнені, куди йдемо, такі відеокамери. Кожна має абсолютно свій характер. … Мені здається, що дуже важливим є якось зафіксувати їх останні образи, бо потім ми прокинемося у світі, де більше немає жодної такої бабусі, а є просто жінки в джинсах, футболках, куртках, які вже не знають українських пісень і традицій, не печуть пиріжки…» (Яна Гудзан).
Своїх героїнь мисткиня вважає берегинями етнокоду: «Берегині стоять на противагу глобалізації та гомогенізації, зберігаючи риси, які вирізняють українців як націю в культурному і візуальному аспектах, вчать берегти і лагодити, на противагу сучасній культурі споживання».
Художниця протистоїть культурі споживання, даруючи старому килимку нове життя, сповнене теплих образів та яскравих мрій.
Робота «Daydream» належить до серії «Килимові мрії».
Автор тексту –
художник, арт-менеджер галереї Imagine Point
Марина Афанасьєва
Яна Гудзан предлагает зрителям окунуться в мир своих «Ковровых мечтаний».
Реставратор и мастер сакрального искусства, она обращается к самобытному украинскому художественному наследию – сюжетно-пасторальным коврам и народной картине. Откровенная искренность и наивность таких произведений позволили Яне Гудзан реализовать свои творческие идеи.
Так, в работе Daydream художница использует аутентичный плюшевый ковер с изображением оленей. Такие ковры появились в интерьерах 1940-х гг., когда быт тогдашнего советского населения обогатился трофейными предметами из Западной Европы – немецкими тонкими фабричными плюшевыми ковриками с оленями на фоне альпийского пейзажа.
Эти ковры были очень популярны в 1940—1950-х гг. и оставались украшением жилья в сельском быту вплоть до 1980-х гг.
Плюшевые олени вдохновляли украинских вышивальщиц на создание оригинальных ковров, существенно отличавшихся от фабричных иностранных прототипов, и передавались по наследству от поколения к поколению.
Эти же олени становились персонажами народной картины: ее массовое производство и распространение началось в первые послевоенные годы, достигло апогея в 1950-х годах и продолжалось вплоть до конца 1970-х годов.
Художница бережно хранит фрагменты аутентичного ковра – изображение оленя, деревьев, растительности. Остальную плоскость она заполняет собственным миром – ярким, радостным, неожиданным. Она расшивает его серебристыми и золотистыми нитями, украшает лоскутами красочной разнофактурной ткани, добавляет коллаж – фрагменты своей живописи. Яркий розовый, фиолетовый, голубой, зеленый, синий, бирюзовый – эта цветовая гамма роднит работу художницы с украинской народной картиной.
Три замечательных героини – деревенские бабушки, одетые по моде конца 80-х, вызывают веселую улыбку: они удобно расположились возле оленя, которого совсем не удивляетс их присутствие. И это невольно напоминает популярный сюжет народной картины «Оленка с Оленем», который, вероятно, происходит «от сказочно-мифического западноевропейского «Девушки с Единорогом» и является фольклоризированным адекватом европейского стиля «модерн» (Александр Найден).
Две бабушки о чем-то говорят, а третья, напоминающая персонажа картины Климта, наклонилась в поисках чего-то. В такой сказочной ситуации зрителя уже не удивляют ни серебряная лестница, ни блестящая корона над головой одной из героинь, ни «всевидящее око» над ними: бабушки все видят, все знают: в этом лесу, в собственном селе они – настоящие королевы.
«Я хочу зафиксировать этих последних бабушек… Они многое знают о нас, смотрят, в чем мы одеты, куда идем, такие видеокамеры. Каждая имеет абсолютно свой характер …
Мне кажется, что очень важно как-то зафиксировать их последние образы, потому что потом мы проснемся в мире, где больше нет ни одной такой бабушки, а есть просто женщины в джинсах, футболках, куртках, которые уже не знают украинских песен и традиций, не пекут пирожки…» (Яна Гудзан).
Своих героинь художница считает хранительницами этнокода: «Берегини становятся в противовес глобализации и гомогенизации, сохраняя черты, которые отличают украинцев как нацию в культурном и визуальном аспектах, учат беречь и чинить, поправлять, в противовес современной культуре потребления».
Художница противостоит культуре потребления, даря старому коврику новую жизнь, полную теплых образов и ярких мечтаний.
Работа «Daydream» относится к серии «Ковровые мечты».
Автор текста –
художник, арт-менеджер галереи Imagine Point
Марина Афанасьева
From the artist's studio
З майстерні художника
Из мастерской художника
