Written in dark, dense paints yet filled with subdued, dimly silvery luminescence, Timofii Stroganov's "Evening" seems to embody a sense of the world as once seen by Edvard Munch or Georges Rouault. Despite the proximity of worlds, Stroganov creates his own unique aesthetics, infusing them with his own emotions and feelings.
The conventionally outlined black figure – likely, according to intuitive perception, a woman gazing into the distance, the color lines and planes of the landscape – ashen-olive sky with an anxiously yellow spot of the moon, a distant, brightly lit clear-blue strip of water, brown-black coastline with barely visible structures on it - all ephemeral, hidden behind the veil of mist, on the verge between day and night, between reality and reverie, as it usually happens at dusk.
What stands invisibly but palpably close behind the woman's back - memories, disappointments, perhaps expectations and hopes?
And what is this figure – a fragment, like in a poorly taken photo, barely visible beside her in the darkness?
The author of the text –
artist and art manager of the Imagine Point gallery
Maryna Afanasieva
Написаний темними густими фарбами і водночас сповнений приглушеного, тьмяно-сріблястого світіння, «Вечір»
Тимофія Строганова здається втіленням відчуття світу таким, яким його колись бачили Едвард Мунк або Жорж Руо.
Але, попри близькість світів, Строганов створює свою неповторну естетику, вкладаючи у неї власні емоції та почуття.
Умовно окреслена чорна фігура – вірогідно, за інтуїтивно-образним сприйняттям, – жінки, що вдивляється в далечінь, колірні лінії та площини краєвиду – попелясто-оливкове небо із тривожно-жовтою плямою місяця, далека, висвітлена ним ясно-синя смуга води, брунатно-чорне узбережжя із ледь видимими на ньому спорудами – все ефемерне, приховане завісою імли, на межі між днем і ніччю, між реальністю і маренням, як це, зазвичай, відбувається у присмерках.
Що так незримо, але відчутно впритул стоїть за спиною у жінки – спогади, розчарування, а може, очікування та надії?
І що це за фігура – фрагментом, як на невдалому фото, ледь видима коло неї у темряві?
Автор тексту –
художник, арт-менеджер галереї Imagine Point
Марина Афанасьєва
Написанный темными густыми красками и в то же время наполненный приглушенным, тускло-серебристым свечением, «Вечер» Тимофея Строганова кажется воплощением ощущения мира таким, каким его когда-то видели Эдвард Мунк или Жорж Руо.
Но несмотря на близость миров, Строганов создает свою неповторимую эстетику, вкладывая в нее собственные эмоции и чувства.
Условно очерченная черная фигура – вероятно, по интуитивно-образному восприятию, – женщины, всматривающейся вдаль, цветовые линии и плоскости пейзажа – пекельно-оливковое небо с тревожно-желтым пятном луны, далекая, освещенная ею светло-синяя полоса воды, коричнево-чёрное побережье с едва видимыми на нем сооружениями – все эфемерно, скрыто завесой мглы, на границе между днем и ночью, между реальностью и грёзами, как это обычно происходит в сумерках.
Что так незримо, но ощутимо вплотную стоит за спиной у женщины – воспоминания, разочарования, а может быть, ожидания и надежды?
И что это за фигура – фрагментом, как на неудачном фото, едва видима возле нее в темноте?
Автор текста –художник,
арт-менеджер галереи Imagine Point
Марина Афанасьева
RA Gallery, Kiev, Ukraine
Галерея RA, Київ, Україна
Галерея RA, Киев, Украина
